Резники всех стран, объединяйтесь!

Незадолго до российско-украинской войны, когда обсуждалась возможность нападения Владимира Путина на Украину с использованием уже не только диверсантов, но и всего арсенала российской армии – самолетов, ракет, танков (о беспилотниках тогда никто и не задумывался), я пытался понять, как такое нападение может сказаться на мифе об "одном народе" и "единой стране". Ведь одно дело – утверждать, что в России и Украине живет один народ, а Киев – "мать городов русских", и совсем другое – пулять ракетами по этому самому Киеву, а заодно по "настоящим русским городам" Харькову или Одессе.

В феврале 2014 года нападение России на Украину и оккупация Крыма воспринимались многими на Западе чуть ли не как удовлетворение «исторических» претензий России к соседней стране – на фоне путинских разговоров о «сакральности» Крыма.

В интервью американскому комментатору Такеру Карлсону российский президент заявил, что Запад должен сам позаботиться о «сохранении лица» – попросту говоря, о признании российского статуса оккупированных украинских территорий. «Признание территориальных реалий», как известно, – любимая политическая тема Путина.

Серед ймовірних мотивів, якими керувався Володимир Зеленський, коли ухвалював рішення щодо відставки головнокомандуючого ЗСУ Валерія Залужного, називають «надмірну популярність» генерала, яка вже перевищила популярність самого президента. Що ж, серед причин такого невиправданого під час війни марнославства називають акторські навички самого Зеленського, який звик до оплесків й хворобливо ставиться до падіння власної популярності – ось, мовляв, що буває, коли виборці вручають свою долю у руки непрофесійного політика!

Слова президента Польши Анджея Дуды о том, что Украина сможет вернуть себе контроль над Донбассом, но вряд ли над Крымом, потому что аннексированный полуостров – «особое место», стали одним из самых резонансных заявлений за последнее время. На них незамедлительно отреагировали и посол Украины в Польше Василий Зварич, и министр иностранных дел Польши Радослав Сикорский. Самому Дуде пришлось затем пояснять свою позицию в социальных сетях и напоминать, что он выступает за восстановление территориальной целостности Украины без каких-либо исключений.

Коли ще у 2014 році, після окупації та анексії Криму, в Україні говорили, що від результатів російсько-української конфронтації буде залежати вигляд майбутнього, багато хто на Заході ставився до таких думок із очевидним скепсисом. Війна Росії з Україною виглядала конфліктом на периферії вільного світу, у традиційній російській зоні впливу на пострадянському просторі. І як доля світу може залежати від того, чий прапор майорить над Луганськом чи Краматорськом – навіть назви цих міст були відомі небагатьом на Заході!

Когда в 2021 году прошел первый саммит «Крымской платформы», было высказано немало сомнений в результативности и эффективности такого подхода к вопросу о деоккупации Крыма. Ведь если Российская Федерация упорно игнорирует международное право и мнение мирового сообщества, то какое имеет, в конечном счете, значение, сколько глав государств и правительств соберется на встрече, посвященной восстановлению территориальной целостности Украины?

2023 рік в Україні сприймається сьогодні насамперед як рік надій, що не виправдалися. Наприкінці 2022-го багатьом здавалося, що саме 2023 рік буде переломним, навіть президент у своєму новорічному зверненні говорив, що наприкінці 2023 року ну не може ж бути так, як у 2022-му, а медіа обговорювали перспективи майбутнього українського наступу…

Сенат США провалив процедурне голосування за виділення допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню. Джо Байден назвав вимоги республіканців «політичним шантажем»

Перебазирование российского Черноморского флота из Крыма в Новороссийск и Очамчиру на территории фактически оккупированной Абхазии – отнюдь не признак силы. Когда Владимир Путин принимал решение об аннексии Крыма, видимо, одним из важных резонов было стремление превратить Крымский полуостров в «непотопляемый авианосец», обеспечить вечное безопасное базирование Черноморского флота России. Но теперь россиянам приходится «прятать» корабли в бухтах, о которых они уже успели забыть – ведь порт в Очамчире не используется для военных нужд с середины 90-х годов прошлого века.

Та підвищена увага, з якою у світі стежили за американо-китайським самітом у Сан-Франциско, стала черговим доказом того, як всі ми зацікавлені у стабілізації і віримо – хай для цього й немає обʼєктивних політичних підстав – що якщо президент Сполучених Штатів і голова КНР про щось серйозне домовляться, епоха конфронтації відійде у минуле.

Образ Вінстона Черчилля залишається одним із найпривабливіших образів епохи російсько-українського протистояння. Хоробрий політик, який не побоявся не тільки виклику Адольфа Гітлера, а й був готовий чесно розмовляти зі співвітчизниками про всі ті страждання й жертви, які пов'язані з війною, Черчилль залишається важливим прикладом політичного діяча, здатного на вчинок і готового до відповідальності.

Мій колега Сергій Сидоренко у своїй статті в одному з інтернет-таблоїдів пояснив прагнення президента України Володимира Зеленського відвідати Ізраїль після терористичної атаки ХАМАСу особистими емоціями Зеленського.

На наших очах Росія повертається у своє безславне бандитське імперське минуле, коли погром був головним досягненням цивілізації російського народу
Кожен, хто хоче побачити, як народжується фашистська держава, може придбати собі квиток до одного з аеропортів Російської Федерації. До речі, один з таких аеропортів у дагестанській столиці Махачкалі вчора, 29 жовтня, був захоплений юрбою, яка намагалася знайти євреїв на рейсі, що прибув з Тель-Авіва.

Французький філософ Владимир Янкелевич сьогодні відомий не тільки тим, що створив власну оригінальну наукову концепцію, а й тим, що після Другої світової війни послідовно відмовлявся вивчати німецьку культуру, бо зробив висновок, що ця культура не просто виявилася нездатною зупинити Голокост, але й сам Голокост вийшов з цієї культури. Янкелевича можна було зрозуміти, його особиста травма була не тільки французькою, а і єврейською травмою. Син батьків з української Одеси, які залишили погромницьку Російську імперію, він знову став «людиною другого сорту» у Франції колаборантів, ледве вижив, боровся у Русі опору. Батько науковця Самуель Янкелевич перекладав німецьких філософів, сам він надихався німецькою філософією і – як музикознавець – творчістю великих композиторів Німеччини й Австрії. Тим більшим було розчарування часів війни, коли німецька культура виявилася культурою смерті.

Президент Польщі Анджей Дуда уточнив заяву глави уряду Матеуша Моравецького і зазначив, що прем'єр-міністр мав на увазі не відмову від військової допомоги Україні, а те, що сусідній країні не буде передано новітню техніку, яку було закуплено для польської армії.

На протяжении всего времени правления Владимира Путина дискуссии об антисемитизме российского президента были, пожалуй, самыми забавными в оценке его личностных качеств. Даже оппоненты Путина утверждали, что он, конечно, диктатор и людоед, но, конечно же, не антисемит – ведь дружит же с Ротенбергами с самой своей ободранной юности!

Новини про можливі пошкодження кораблів Чорноморського флоту Російської Федерації перестали вже сприйматися як сенсаційні. Втрата кожного корабля – важкий удар для Чорноморського флоту. Адже сьогодні цей флот використовується Росією не лише як важливий інструмент у війні з Україною, а й як засіб дестабілізації у всьому чорноморському басейні.

Слова руководителя аппарата генерального секретаря НАТО Стиана Йенссена о том, что Украина может стать членом НАТО, отказавшись от части своих территорий, произвели в Украине настоящий эффект разорвавшейся бомбы, их комментировали даже на официальном уровне.

Читатели первого после вынесения очередного приговора письма российского оппозиционера Алексея Навального поражаются прежде всего тому, что в этом подробном, изобилующем деталями новейшей истории документе не нашлось места для хотя бы упоминания о войне России против Украины как важной части политических процессов настоящего. Но у меня лично это отсутствие Украины никакого удивления и никаких эмоций не вызвало. Мое коренное расхождение во взглядах со многими российскими политиками и экспертами еще с 90-х годов состоит в том, что они считают захватнические войны своей страны следствием авторитаризма, а я считаю имперскую сущность этого государства и общества главной причиной авторитаризма. Но где, как не в России, издавна научились ставить телегу впереди лошади?

Президент Объединенных Арабских Эмиратов Мухаммад ибн Заид аль-Нахайян заявил о готовности организовать встречу между президентами России и Украины во время предстоящего в конце октября − начале ноября климатического саммита в Дубае.

Обвинения в «переписывании истории» – излюбленный прием российской пропаганды. «Историю переписывают» все, кому не лень – и на Западе, и в Украине, и в других странах постсоветского пространства. Одна только Россия хранит историю в ее первозданном варианте.

Переброска "Вагнера" в Беларусь, рассказы Лукашенко о том, что наемники хотят "на экскурсию" в Жешув и Варшаву, появление белорусских военных вертолетов в воздушном пространстве Польши, сопровождаемое советами Минска "не нагнетать", - все это самое обыкновенное хулиганство, причем даже не политическое, а дворовое. Так здоровенный верзила с заточкой, примостившись где-нибудь за гаражами, посылает угрожать прохожим мелкого прихлебателя. У прихлебателя нет ни заточки, ни бицепсов, но ты точно знаешь, что верзила только того и ждет, что ты дашь подзатыльник его подручному. И ты оказываешься перед выборам - либо бить, либо обходить десятой дорогой.

Документы из западных архивов, с которыми мы имеем возможность ознакомиться по мере их рассекречивания (недавно, например, стали известными донесения британских экспертов и реакция на них руководства страны), ещё раз демонстрируют поразительное непонимание Западом как реальных внешнеполитических намерений руководства России, так и последствий осуществления этих намерений для соседних стран и всего окружающего мира.

Решение Кремля выйти из зерновой сделки с последующими атаками на Одессу было вполне предсказуемым. Сколько бы российские чиновники ни утверждали, что ударами по Одессе они «мстят» за новое разрушение Крымского моста, очевидно, что атаки были запланированы заранее. Приурочены они к окончанию участия России в работе Черноморского зернового коридора, главная их цель — уничтожение возможностей Одесского морского порта.