Резники всех стран, объединяйтесь!

Держава - це насамперед політичні інститути, функціонал яких прописаний в конституції. А також конституційні закони, що визначають правовий режим органів влади.

Думається, це очевидність, з якою навряд чи обговорюється.

Звідси випливає, що передача владних (державних) повноважень структурам, не означеним ні в конституції, ні в конституційних (або інших) законах, по суті, означає державний переворот. Або вибудовування моделі позаінституційного державного управління.

Інакше кажучи, виникає якась непублічна політична реальність, яка монополізує право на ухвалення концептуальних і оперативних рішень. Держава ніби відходить на другий план, перетворюючись на комерційну структуру, що торгує своїми повноваженнями (тілом, корпусом).

Відповідно, політичний клас, який нібито відповідає за ухвалення цих самих остаточних рішень, трансформується в корпорацію, яка довільним чином операціоналізує право - легіслатура у вигляді законів і "прописних істин" перестає існувати.

Не вдаючись у подробиці, подивимося, що відбувається з військовою цензурою в Україні.

За логікою, мав бути ухвалений закон про військову цензуру, створене відомство, що відповідає виключно за інформацію на фронтах, а також запроваджено інститут військового цензора.

Такий цензор має бути в будь-якому великому медіа. Менші ЗМІ мають співпрацювати з цензурним відомством і координувати свої зусилля з подачі військової інформації.

Таке відомство має підпорядковуватися Генеральному штабу, виключати політичну складову і ліквідовано після закінчення війни.

До політичної цензури, тобто формулювання політичних та інших новин це не має жодного стосунку.

Однак у нас немає компетентного военно-цензурного відомства. Як й інституту воєнного цензора, який визначає формат і меседж-план новинного потоку російсько-української війни.

Натомість у нас є незрозуміла позаконституційна і позаправова структура, відома як Офіс Президента.

Є такий собі Подоляк зі статусом радника (до речі, це означає, що він мав би очолювати аналітичний центр у рамках відведених йому повноважень), а також такий собі Олексій Арестович, який взагалі не має жодних офіційних статусів.

Нагадаємо, що Секретар РНБО Данілов від нього відхрестився, а ОП не спромоглася надати Українській Правді копію офіційного документа, де прописані повноваження Арестовича. Хоча сам Арестович демонстрував якийсь документ із позначкою "позаштатного радника" ОП.

Тобто ми не знаємо, якими повноваженнями і в рамках яких зобов'язань діють ці люди.

Зате ми прекрасно розуміємо, що вони формують політичні контексти, первинну інформацію і новинний потік із фронтів.

Простіше кажучи, під приводом воєнної цензури (яка в принципі необхідна в узгодженому правовому режимі) запроваджено і політичну цензуру. До того ж вони об'єднані в рамках концепту "офіційна інформація".

З відповідною публічною каналізацією у формі "Єдині новини".

Що цікаво, ми-то дотримуємося цензурних правил. Тоді як держава їх ігнорує.

Тому й виникають різночитання того, що відбувається на Бахмутському напрямку і в Соледарі, наприклад.

Тоді як жодних різночитань не має бути. Як і вибору між більш "офіційною" і менш "неофіційною" інформацією.

Державна брехня дістала. І сліпа віра в офіційну брехню.

© Тг канал "Гордий українець"