Резники всех стран, объединяйтесь!

Закінчився Мадридський саміт. Формально він не ухвалював жодних проривних рішень щодо Києва, але якби не масштабне вторгнення Росії в Україну, нова стратегічна концепція НАТО, найімовірніше, мала б зовсім інший вигляд. Альянс не обговорював би відправлення на свій східний фланг тисяч військовослужбовців, і Швеція з Фінляндією навряд чи навіть замислювалися б про відмову від нейтралітету.

• Ставлення нинішньої української влади до НАТО важко назвати однозначним. У спадок від Петра Порошенка Зеленський отримав закріплене у конституції прагнення Києва вступити до Альянсу. Але, виявилося, що саме цим пунктом зелена влада була готова пожертвувати невдовзі після початку російського вторгнення.

• Українські пропозиції щодо завершення воєнних дій - також відомі як Стамбульське комюніке - розроблені наприкінці березня, містили зобов'язання Києва відмовитися від інтеграції до НАТО в обмін на "гарантії безпеки" від найвпливовіших країн.
• Незабаром після публікації цього комюніке Банкова почала активно критикувати НАТО у публічному просторі: мовляв, не дуже воно нам і потрібне. Вже тоді така політика зіткнулася з нерозумінням не тільки українців, але й іноземних лідерів - давати нам військові гарантії поза Альянсу не поспішали навіть Лондон з Вашингтоном.
• Але незабаром - коли стало зрозуміло, що реалізувати план, викладений у Стамбульському комюніке, нереально - українська влада різко "перевзулась" і знову почала стверджувати, що НАТО є найсильнішим альянсом на планеті, і Україна, звісно, хоче до нього приєднатися.
• Ось і на Мадридському саміті голова української делегації Ігор Жовква заявив, що "ніхто не знімає з порядку денного євроатлантичну інтеграцію України". А за попередні заяви офіційного Києва він відповідати не може, оскільки у підготовці Стамбульського комюніке участі не брав.
• Так чи інакше, напередодні саміту представники української влади намагалися досягти максимально вигідних для Києва формулювань у новій редакції стратегічної концепції альянсу. Наприклад, Резніков заявляв, що в цьому документі обов'язково має бути згадана Україна в міжнародно визнаних кордонах - тобто з Кримом та усім Донбасом.
• У результаті бажаного Резніковим формулювання у концепції так і не з'явилося. Натомість там з'явилося посилання на рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року - тоді альянс заявив, що в певному невизначеному майбутньому Україна стане його членом.

З вищевикладеного можна зробити декілька висновків:

• Щоб не трапилось, не можна намагатись дезавуювати грунтовні речі, закладені в українській Конституції. Якщо це курс на НАТО, він повинен бути неухильним і таким, що не підлягає сумніву. Метання з крайності в крайність тільки збивають з пантелику наших стратегічних партнерів. Я впевнений: якби не кульбіти влади, на цьому саміті ми могли б отримати ПДЧ, а не тільки посилання на рішення Бухарестського саміту.

• Те, що 50 країн надають нам зброю, якою користуються в Альянсі, свідчить про те, що у військово-технічній площині ми фактично переходимо на стандарти НАТО. Це добре - тим більше, що необхідний вишкіл спеціалісти ЗСУ вже проходять у США, Британії, Німеччині, Нідерландах та інших країнах.
• Не варто демонстративно ображатись на те, що наші партнери роблять щось не так. На 90% все залежить від нас - які успіхи ми продемонструємо на полі боя, як спрацюємо на дипломатичному фронті, наскільки ефективно використовуємо зброю та поради Заходу тощо. Ніхто не буде українцями більше, аніж самі українці.

Рухаємось уперед, все буде Україна!