Резники всех стран, объединяйтесь!

У стрічці раз за разом спливає тема, що от мовляв, через два місяці виповнюється рік повномасштабного вторгнення, і тому людей цікавить питання. Демобілізація тих хто відслужив рік буде? Посилаються, звісно, на прецедент, через рік на дембель солдат відправляли в часи АТО. За президента Петра Порошенка.

В мережі навіть з’явилася петиція про дембель через рік. І міністр оборони вже відповів, що такий дембель сильно зашкодить обороноздатності країни, бо на дембель відправляться солдати які вже навчилися воювати і здобули перемоги.

Що вам сказати про це?

По-перше, дуже приємно ще маси згадали про досвід часів Петра Порошенка. Так, звільняли через рік. Були, звісно прецеденти, коли солдати переслужували до року і двох місяців, але сам факт був. Приємно що про це тепер згадують особи, які доклали неймовірних зусиль для повалення Петра Порошенка. Прошу їх також розповідати всю правду, наприклад те, що масово відправити на дембель першу хвилю мобілізації у 2015 р. вдалося завдяки Мінським угодам. Була накреслена передишка, яку ефективно використали.

По-друге, розповім вам дві правди. Правда перша. У бойових частинах у нас служать люди з зором «-5», з ревматизмами, з хворими нирками тощо. Ще пошесть, люди повернуті в стрій після поранень і контузій. От як воювати людині, в якої постійно розкалується голова? По хорошому треба під час ротацій проганяти батальйони через медкомісії і комісувати всіх хто не проходить по здоров’ю. Єдина проблема, поцікавтеся в бойових бригадах коли крайній раз їх виводили на ротацію?

Правда друга. Певний технічний взвод. Хлопці вже сміються що в разі дембеля у взводі залишиться один лише головний сержант. Бо всі решта, включаючи офіцера – мобілізовані. І таких прикладів багато.

Коротше. Я не буду казати як правильно, я скажу як буде. З усією моєю порохоботською прямотою. Ніякого дембеля через рік не буде. Будемо ми служити і воювати до кінця війни. Особисто себе я давно морально приготував, що служити доведеться до кінця літа 2023 р. А може й до кінця осені. Тобто ще рік. Звісно я буду дуже радий помилитися, але обираю приготуватися до гіршого. Аби потім не розчаровуватися.

Кажу прямо. Аби уявити як мене дістала ця війна треба пройти весь шлях з під Києва й досі разом з Чорними запорожцями, 72-ю ОМБР. Сказати, що я хочу до дому це не сказати нічого. Але. Хто прийде на наше місце? Є кому прийти? І що буде з Україною? Я ніколи не любив чинну владу і я дико втомився від цієї війни, але я не стану от просто кидати зброю і вимагати дембеля. Бо Україна понад усе.

Я порохобот, а не якийсь там «зійдемося посередині». Моя країна воює, а значить я в строю.

Цю війну треба закінчувати тільки перемогою. Бо будь-які варіанти домовленості з ворогом, означатимуть що війна повернеться знову. Через 5-10 років. І воювати доведеться вже нашим дітям. Тому краще вже я сам і скільки треба.

Отака картинка, в кольорах і барвах. Пропоную прийняти її як реальність з якою доведеться жити. Якщо така реальність вас не влаштовує, можете ще послухати відосики Зеленського і Арестовича. Вони розкажуть чому треба воювати до перемоги – максимально солодко і привабливо.

А суть залишиться та сама. Воювати будемо до перемоги. Вибачте, кращої правди для вас я не маю.

© Дмитро "Калинчук" Вовнянко