Резники всех стран, объединяйтесь!

Повсякденна россійська мова в Україні — це есперанто, вона не несе іншої функції, крім зручності спілкування. Я думаю, її в Україні чекає та ж доля, що і англійську у Франції - осад є, але перейти і говорити можуть всі.

Я двомовний з дитинства. Суміш мов мені цікава. Вони, наче фарби. Коли одна звучить на фоні другої – та шершава, інша гладенька, це як фактура.

Я ріс у двомовному середовищі, вчився в українській школі. Потім ходив і в російську. І не думав про те, що я українець. Не треба думати — треба бути. Українцем. В Україні багато людей, які багато думають, що вони українці. Знову-таки треба бути, а не хотіти бути.

У дитинстві я щоліта їздив у полтавське село. І нині туди часто їжджу, це моя мала батьківщина. Усі місцеві дядьки для мене рідні. І тоді я теж не думав, чи я українець, а просто ним був. А коли ти є, тобі не треба думати, хто ти. Хіба китаєць думає про те, що він китаєць? Не певен, що він про таке думає, десь усередині це знає, а думати про те, що ти знаєш, не треба.

Лесь Подерв'янський "Митець"