Резники всех стран, объединяйтесь!

Новини про можливі пошкодження кораблів Чорноморського флоту Російської Федерації перестали вже сприйматися як сенсаційні. Втрата кожного корабля – важкий удар для Чорноморського флоту. Адже сьогодні цей флот використовується Росією не лише як важливий інструмент у війні з Україною, а й як засіб дестабілізації у всьому чорноморському басейні.

Росія намагалася зробити все можливе, щоб витіснити з Чорного моря кораблі інших країн. А сьогодні Україна, яка практично втратила флот ще на етапі окупації Криму у 2014 році, «переконує» російські кораблі залишати позиції.

І вже з'являються припущення, що основна частина Чорноморського флоту буде змушена перебазуватися із Севастополя до Новоросійська. Якщо це справді станеться, то вийде, що Росія не від доброго життя починає виконувати умови угоди про базування Чорноморського флоту, укладеної ще у 90-і роки.

Адже тоді здавалося очевидним, що базування Чорноморського флоту Росії у Севастополі – тимчасове явище. Що Україна просто надає сусідній державі можливість підготуватися до перебазування флоту до Новоросійська. Адже навіть чинна Конституція України унеможливлювала перебування на території країни іноземних військових баз і для Чорноморського флоту було зроблено спеціальний виняток у перехідних положеннях до Конституції.

Але російське керівництво мало інші плани. Вже тоді. Президент Борис Єльцин наполягав на підписанні угоди про статус Чорноморського флоту і без досягнення порозуміння щодо цього питання відмовлявся і від державного візиту до Києва, і від підписання так званого «великого договору» між Росією та Україною.

«Вставний зуб» імперії

У Москві виходили з того, що не може бути нічого постійного, ніж тимчасове базування. Що сама база Чорноморського флоту в Севастополі перетворить це місто на «вставний зуб» імперії на українській землі, дозволить впливати на політичну ситуацію в Криму та не допустити перетворення півострова на звичайний український регіон.

Доля Чорноморського флоту, статус Севастополя з перших років після розпаду Радянського Союзу перетворилися на частину російського внутрішньополітичного порядку денного. Севастополь розглядався як ключ до можливої окупації якщо не всієї України, так Криму – напевно.

Практично відразу після досягнення угоди про базування Чорноморського флоту в Севастополі у Москві почали думати як продовжити термін цього базування і домовитися про дозвіл оновити його кораблі. Адже домовленості з Україною – дякуючи Євгену Марчуку – якраз і не передбачали такого оновлення.

«Рятівник» Янукович

Чорноморський флот мав піти з Севастополя після закінчення терміну угоди, то навіщо ж йому нові кораблі та підводні човни? І Чорноморський флот повільно, але вірно перетворювався на звалище металобрухту.

Справжнім «рятівником» Чорноморського флоту став Віктор Янукович. Харківські угоди якраз і дозволили перетворити Чорноморський флот на класичний окупаційний контингент, домогтися появи нових кораблів та збільшення кількості військовослужбовців. Такий флот уже був готовий зіграти провідну роль в окупації Севастополя та всього Криму. І зіграв.

Саме тому без знищення цього окупаційного контингенту деокупація Криму не буде легким завданням. Та й у Чорному морі буде неспокійно. Так що знищення кожного корабля – це і є справжнісінька боротьба за мир і торжество міжнародного права.

Україні важливо побудувати свій власний флот

Але не потрібно ілюзій. Можна знищити навіть увесь Чорноморський флот. Однак після закінчення війни Туреччина знову відкриє протоки для російських військових кораблів. Й за кілька років Росія отримає можливість відновити свій флот у Чорному морі. Так, сподіваюся, вже не у Севастополі, а у Новоросійську. Але це будуть ті самі «пірати XXI століття». Загроза нікуди не зникне, вона може лише посилитись.

Тому мало знищити чужий військовий флот – важливо побудувати свій власний.

Безпека українських берегів буде забезпечена лише тоді, коли Україна матиме свої військово-морські сили, здатні конкурувати із російським флотом і не давати йому можливості загрожувати сусіднім країнам. Це і має стати одним із найважливіших висновків російсько-української війни.

Віталій Портников