Резники всех стран, объединяйтесь!

Прочитав сьогодні багато дописів про те, що цілі української перемоги повинні бути переглянуті в сторону тверезого мислення, реальної оцінки супротивника та можливостей нашої армії. Надмірне накачування прогнозами успіхів у контрнаступі - шкодить. Крим влітку, кава в Ялті та український пляжний сезон від владних спікерів - це трансформовані 2-3 тижні арєстовича, на якого молилася вся країна.

Генеральна ціль дійсно озвучена Головнокомандувачем, залізним генералом Залужним - вийти на кордони 1991 року. Таймінг, або ж часове планування до цієї цілі ніхто з Генштабу не озвучував, на відміну від політиків, які прозоро натякали на проривну літню кампанію.

Іншої цілі, окрім тої, яку поставив Залужний, наразі бути не може. Може й нам хотілося б танків на Червоній площі в москві, але це радше фантазії на адреналіні, який ми прожили в найбільш критичні місяці широкомасштабного вторгнення.

Я також орієнтуюся на заяви наших союзників, а тому розумію, що ніяких цілей вони не ставлять, бо розуміють наскільки наш ворог сильний та підступний.

Наші союзники часто нас запитували: а що таке "перемога" у вашому розумінні. І хотіли, щоб ми її цілі сформували самостійно.

Це найбільш прагматичний підхід - дозволити нам поетапно усвідомлювати свою силу в боротьбі з ворогом. І навіть її послаблення.

Союзники чудово розуміють, що з плином війни, наше сприйняття розуміння перемоги може змінюватися в залежності від суспільного запиту. А тому з обережністю ставилися до накачування нашого інфопростору заявами про ймовірний успішний контрнаступ.

Ми зараз на тому етапі, коли єдиний марафон повинен перестати постійно одягати суспільству рожеві окуляри щодо війни. Варто почати говорити із суспільством як із дорослим, а не дитям: говорити і про втрати, і про відсутність демобілізації, пояснювати реальний стан війни.

Ці проблеми вже почали озвучувати в соцмережах та друкованих ЗМІ, а тому суспільство починає усвідомлювати їх.

Це призведе до суспільного діалогу і вироблення громадської думки щодо бачення нашого майбутнього.
Важко зараз оцінити, як поведе себе соціум, якщо йому почати розповідати правду, а не казки марафону, але є відчуття, що після масового розчарування може з'явитися сильний запит на зміну влади та стратегії розвитку країни під час війни та й самої інформаційної політики щодо політичної та воєнної цензури.

Ось чому влада буде триматися єдиного марафону, як вош кожуха, але тиск союзників та громадянського суспільства лише посилюватиметься. І чим довше буде відстрочуватися знищення монстра під назвою єдиний марафон, тим ймовірніше настання негативних внутрішніх сценаріїв зміни влади в країні.

Дмитро Биков