Резники всех стран, объединяйтесь!

Напередодні Дня незалежності хочу аби ми зафіксували одну тенденцію. Ми перестали боятися «ворожої нумерології». Пам’ятаєте як ми турбувалися стосовно 1 та 9 травня, з острахом чекали ракетних обстрілів на Різдво, День Конституції та День Незалежності? А зараз нас вже не турбує, як саме ворог спаскудить нам свято. Хоча ми точно знаємо, що спаскудить. Тепер в ефірах ми майже не задаємося питанням «а чого нам чекати від рашистів?». Замість цього питання з’явилися нові. Як рашисти будуть «відзначати» наш День незалежності? Як ми дамо їм знати про наше свято? Чого їм варто боятися і в якому погребі їм варто сидіти і як довго, поки ми запустимо по ним наші святкові подарунки? Трохи змінимо слова Кеннеді: «не питай, як росія воює проти тебе, спитай, як ти протистоїш росії»

І дякуємо собі. Бо це черговий крок дорослішання. Ми стаємо більш загартованими. Ми по краплі видавлюємо з себе бажання дивитися в очі росіянам, намагаючись вгадати яким буде їх наступний крок і до якого ще болю нам треба підготуватися. Ми змінюємо порядок денний. Ми починаємо його диктувати. Ми перестаємо, на різних рівнях, грати «другим номером».

І про наступ. Перефразовуючи Булгакова (що б хтось не казав) «…і боже вас збережи читати до обіду американських газет». Погляд збоку на війну, звільнений від особистого ставлення до неї дійсно претендує на об’єктивність. Віддалене сприйняття дійсно позбавляється емоційного забарвлення залишаючи місце для фактів.

Так ми, наприклад, пишемо про загострення в Нігері. Ми знаємо хто правий, а хто ні, але ми не будемо робити поблажку і не помічати збентеженість країн африканської коаліції, які затягнули з рішенням йти війною на бунтівників, побоюючись той самої пвк «вагнер». Але ми не знаємо до кінця що саме там відбувається. Ми не володіємо деталями, які, як відомо, важливі.

Так само до кінця і американські журналісти достеменно не знають, що відбувається у нас. Вони (ми) судимо про велич айсбергу по його верхівці, не знаючи що саме знаходиться під водою. В чому полягає оперативний задум, які наслідки попередніх дій, де ми прорахувалися, де отримали неочікуваний результат, яке місце в наших планах займають плани по постачанню зброї…. Питань та деталей – сотні і кожна може змінювати як саму загальну картину так і її сприйняття.

Але є ще один момент. Ми не маємо ховатися і списувати проблеми про які нам говорять тільки на необізнаність тих самих медіа, на їх «зверхньоайсбергівість». Ми (нам) маємо говорити правду. І це також про дорослішання. Здається, війна продемонструвала що ми можемо говорити один з одним чесно, а не тільки максимально спрощуючи реальність «для пересічного українця». Тим самим вважаючи його якимось тупуватим, переляканим, бажаючим жити у власних фантазіях та подалі від війни хоча б в думках маргіналом.

І головне – не тільки говорити, скільки мінятися, виправляти помилки, не замовчувати та замітати під килим проблеми, сподіваючись, що їх ніхто не помітить. Вони все одно вилізуть та вийдуть нам боком. Але тоді нам треба буде окрім поточних проблем ще й вирішувати старі проблеми, наслідки яких були відкладені у часі. Так переможемо!

Валерій Калниш