Руські пішли!
Руські пішли!
Руські пішли?
Заходити у порожні села легко. Проїжджаєш повз пориті окопами посадки. Блокпости на кожному перехресті, облаштовані з ящиків з піском і габіонів, щетинаться на тебе бійницями. Добре замасковані капоніри вже порожні, але ще зберігають сліди техніки.
Росіяни залишали позиції хоч і поспіхом, але встигли забрати практично все цінне. Немає ні буржуйок, ні масксетей, ні БК. Розглядаючи зариті бетонні доти та довгі звивисті лінії окопів, можна лише з жахом уявляти, наскільки складно було б вибивати орків з кожної посадки.
Але вони пішли самі. Бігли. Просто тому, що отримали наказ.
Але чому вони отримали такий наказ?
Це як коли бачиш роздерту тушу ведмедя і почуваєшся в безпеці поряд з нею, усвідомлюючи що жорстокий величезний звір мертвий. Але потім приходить розуміння того, що цього звіра хтось убив. Хтось сильніший і страшніший.
Ми ходили у наступ тричі.
На початку вересня батальйон втратив більше половини бійців та більшу частину техніки. Практично всіх старших офіцерів управління було поранено чи вбито. Ті п'ять днів забрали життя та здоров'я у багатьох моїх друзів.
Другий раз був на початку жовтня. Цього разу ми протрималися майже два тижні. Першого дня через наш стабпункт пройшло 39-300… Двоє померли прямо у нас на операційному столі… Було важко поранено лікаря мого медпункту… Я напишу про це пізніше… напевно… коли зможу про це думати…
І так було у кожному батальйоні, який йшов у наступ. Один знекровлений батальйон змінював наступний, який встиг відновитись. Пару тижнів на поповнення особового складу, злагодження, тренування та знову в бій.
Це було лише питання часу, коли ми вб'ємо їх усіх. І вони це розуміли. Наші артилерія, авіація, Хаймерси, Три топори єбашили цілодобово. Рівняючи посадку за посадкою, опорник за опорником.
У руських питання стояло лише в тому - дати наказ на відступ і зберегти хоч частину військ, або покласти їх усіх у землі, яка так чи інакше їх не буде.
Немає жодних жестів доброї волі. Жодного бажання зберегти життя чи цивільну інфраструктуру. Вони прийшли нас вбивати, грабувати наші будинки, ґвалтувати наших жінок та дітей. Але отримали по зубах. Вже тричі: на Київщині, під Харковом, і ось зараз на Херсонському напрямку.
Йде вирішальна битва на Донбасі. І від її результату залежить майбутнє нашої країни.
© Оксана Чорна vs Таня Адамс
Отправить новый комментарий